Видання Міністерства
оборони України.

Видається
з 8 червня 1992 р.

8 листопада 2014 р.
      
Естонія ратифікувала Угоду про асоціацію України з ЄС      Петро Порошенко доручив відновити початкову військову підготовку в школах      Словаччина збільшує реверс газу в Україну      Соцвиплати жителям Донбасу відновлять тільки після звільнення територій      ОБСЄ: 7 із 10 вантажівок російського гумконвою були бензовозами      Через люстрацію звільнено 6,5 тисяч податківців      ВООЗ: спалах вірусу Ебола в Африці можна ліквідувати за 6-9 місяців      Уряд не залишить Донбас без газу й світла      Французькі «Містралі» може купити Канада - Le Monde      Україна, як і раніше, за мирний процес на Донбасі - Петро Порошенко      
№ 84, 25.07.2012 р.

БОГОМ ДАНИЙ УКРАЇНІ

22 липня після тяжкої хвороби пішов з життя великий актор Богдан Сильвестрович СТУПКА  

Це ім’я є синонімом гідності й шляхетності, символом духовності й культури України. Це був аристократ духу, наділений могутністю акторського й людського таланту.

   З такою постатю нас зводить доля, якщо ставиться до нас ласкаво.
   Мені пощастило шістнадцять років бути знайомою з цим Великим Актором і Прекрасною Людиною, співпрацювати з ним та писати про нього в газетах, журналах і книгах. А почалося все 1978 року, коли на Далекому Сході мені довелося побачити Богдана Ступку в фільмі про громадянську війну “Право на любов”, де він зіграв антипода головного героя. Але цей ворог мав таку негативну чарівність, що я назавжди закохалася і в актора, і в його героя.

   І коли 1996 року на  моє прохання нас познайомив режисер українського кіно, лауреат Національної премії України імені Шевченка Олег Бійма, у телесеріалах якого “Пастка”, “Злочин з багатьма невідомими” та інших фільмах блискуче зіграв Богдан Ступка, я одразу ж запитала Богдана Сильвестровича про цю негативну чарівність.
   — Розумієте, — відповів актор, — я ніколи не міг грати радянських блакитнооких героїв. Ніде в світі не знімали кіно, як у нас: позитивні герої були цілком і повністю позитивні, а негативні — повністю негативні. Але ж життя — складна штука, і людина за натурою своєю дуже складна, в ній багато всього, різні фарби. І негативні герої значно цікавіші, я міг це грати, я це любив, це справжнє життя! Коли зняли фільм “Білий птах з чорною відмітиною”, незважаючи навіть на Гран-прі, з одного боку, нам кричали “Ура!”, а з іншого — били. Дуже вже це не схоже було на все те, що знімали раніше. Уперше було відкрито історичну завісу, фільм розповідав про хлопців з УПА, які боролися за Батьківщину. І в образі мого героя Ореста вперше в радянському кінематографі було показано трагедію людини.
   Ми зустрілися тоді в театрі імені Івана Франка, в гримерній Богдана Ступки. Я була дуже задоволена цим вдалим інтерв’ю. І тільки пізніше Олег Бійма сказав мені, що домовлявся з Богданом Сильвестровичем на п’ятнадцять хвилин — саме стільки часу міг виділити зайнятий артист на інтерв’ю з журналісткою з провінції. А проговорили три години! І я оцінила і людяність, і ввічливість, і інтелігентність Богдана Ступки. Багато разів прослуховувала я те перше інтерв’ю з Богданом Ступкою і кожного разу знаходила все нові й нові надзвичайно важливі його погляди та думки на театральне життя, кіно, культуру, на стан духовності в сучасній Україні. Я працювала тоді в Севастопольській державній телерадіокомпанії і зробила декілька радіопередач про Богдана Ступку з циклу “Твої таланти, Україно!”, отримавши багато відгуків радіослухачів, надрукувала нариси про Ступку в газетах “Флот України”, “Кримська світлиця” і “Литературний Крим”.
   На початку 2000 року Богдана Ступку було призначено міністром культури і мистецтва України. І він привіз театр імені Івана Франка на гастролі до Севастополя. Ніякого непорозуміння на мовному грунті не трапилося: гастролі “франківців” в російськомовному Севастополі пройшли з шаленим успіхом! Це вже стало доброю традицією: кожних два роки “франківці” дарують севастопольцям своє високе мистецтво. Після кожної вистави зал завжди по десять хвилин не відпускає акторів зі сцени оплесками, вигуками “Браво!”, “Молодці!”. Так, всі актори грають чудово, але те, що робив на сцені (особливо у виставі “Тев’є-Тевель”) актор безмежного діапазону Богдан Ступка, — це фантастика! Словами це не передати, треба було прийти и побачити своїми очима, як він ходить, як говорить, як танцює, як розмовляє з Богом. І, нарешті, як вражаюче він мовчить! Просто стоїть на краю сцени і мовчки дивиться в зал — а глядачі плачуть!!!
   Доброю традицією стали і постійні публікації  про Богдана Ступку на шпальтах газети “Флот України”. Всі ці роки наша газета постійно друкувала інтерв’ю, нариси, репортажі, статті, присвячені  Богдану Ступці, творчі портрети акторів театру імені Франка.
   З 2001 року Богдан Ступка став художнім керівником Національного академічного драматичного театру імені Франка. “Франківці” привозили до нас багато історичних драм, мюзиклів, комедій. Серед вистав, де грав Богдан Ступка, — “Енеїда”, “Цар Едіп”, “Тев’є-Тевель”, “Украдене щастя”, “Легенда про Фауста”, “Лев і Левиця”.
   Кого він тільки не грав у театрі та кіно: був царем Едіпом і королем Ліром, гетьманом Хмельницьким і гетьманом Мазепою, Майстром і Брежнєвим, Генералом і Старим, воїном УПА і Слідчим, Олігархом і Молочником...
   І, нарешті, Тарас Бульба! Фільм Володимира Бортка знято з розмахом: тисяча чоловік масовки, сто п’ятдесят коней, сто каскадерів. Але в тому, що він став явищем в кінематографі, заслуга акторів і в першу чергу незрівняного Богдана Ступки, про якого режисер висловився, як про надзвичайно талановитого актора й мудру людину.
   — Ступка ідеально підійшов на роль Тараса Бульби, — сказав журналістам Володимир Бортко. — Вважаю, що він народився для ролі Тараса.
   — Справжнє мистецтво, — стверджував Богдан Ступка, — завжди спрямоване до людської душі. Воно — сама душа. Правда, воно мусить бути дійсно високим мистецтвом.
   Натхненна високим мистецтвом Богдана Ступки, я написала вірш і з великою повагою, від щирого серця присвятила його Артисту, якого люблять мільйони!
   На нем — то рубище, то блестки.
   Сегодня — шут, вчера — король.
   Но роль любая на подмостках —
   Его единственная роль,
  
   Которая других дороже.
   Когда давала шанс судьба,
   Он примерял не платье — кожу
   Вождя, патриция, раба.
  
   Он был героем тем воочью,
   Живя, казалось, без затей.
   И не швырял со сцены клочья
   Преувеличенных страстей.
  
   Он Мастер был, купец, заводчик,
   Селянин — пахоту торил,
   И с залом он — еврей-молочник —
   Исповедально говорил.
  
   Он благодарен был герою,
   Исчерпывая роль до дна.
   И потрясенная игрою,
   Взрывалась громом тишина.
  
   Парил, действительность отринув,
   По грани вымысла скользя.
   И с завистью дышали в спину
   Враги, соперники, друзья!
  
   Да, жизнь — театр,
   А в ней — то блестки,
   То рубище, то вверх, то вниз!..
   И вновь выходит на подмостки
   Его Величество Артист.

   Наша співпраця продовжувалася. Кожного разу, приїжджаючи до Севастополя, Богдан Сильвестрович знаходив час для того, щоб ми зустрілися, поспілкувалися, зробили нове інтерв’ю. Менш за все він розповідав про себе. Завжди — про театральні здобутки, про нові вистави, про очікуване відкриття камерної сцени. Новин завжди було багато.    
   2006 року в Севастополі відкрився  Перший кінофестиваль “Острів Крим”, президентом якого два роки був Богдан Ступка. На жаль, фестиваль змінив спочатку назву, потім статут, а потім і взагалі зійшов нанівець. Але 2006 року Богдан Ступка називав його першою ластівкою, вірів в те, що це — величезна перспектива, що облагородить Севастополь і буде працювати на його майбутнє.
   У Богдана Ступки було дві любові — театр і кіно. Міжнародне визнання він отримав не тільки на театральній ниві, а й в кіно. Він часто знімався в російських, польських, українських фільмах, мав багато кінопризів і кінопремій: так, на ХХVI Московському міжнародному кінофестивалі за роль Старого у фільмі “Свої” він отримав приз у номінації “Кращий артист”. Мав премію Російської кіноакадемії кінокритиків і кінопреси “Золотий овен”, “Золотий орел” — за роль генерала Сєдова у фільмі “Водій для Віри”, “Ніку” — за фільм “Свої”, “Тріумф” — за видатні досягнення в мистецтві. До речі, частину грошової винагороди премії “Тріумф” він використував на навчання студентів своєї творчої майстерні при театрі імені Франка.
   — Богдане Сильвестровичу! — запитала я його. — Стільки всього: театр, кіно, серіали, фестивалі, зараз — студенти... Як Ви витримуєте таке життя?..
   — Важко, але що поробиш? — відповів він. — Треба працювати. Мені Бог не простить, якщо я не передам свій досвід. Не має значення, скільки з них стануть акторами, але це буде майбутнє нашої сцени: справжні українські актори!
   2011 року, під час гастролей в Севастополі, вісім колишніх студентів вже були акторами театру імені Франка.
   Час спливає швидко. Минулого року Богдану Сильвестровичу Ступці виповнилося сімдесят років. На свій ювілей він запросив до Києва із Севастополя художнього керівника Севастопольського академічного російського драматичного театру імені Луначарського Володимира Магара і мене. Це була велика честь! На ювілеї були гості з країн Європи, з Росії, Грузії, різних міст України. І я отримала чудові враження від атмосфери великого свята, щирого спілкування знайомих і незнайомих людей, прекрасного концерту і великої уваги до кожного гостя від ювіляра — народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Міжнародної театральної премії К. Станіславського, академіка Академії мистецтв України, художнього керівника Національного театру імені Івана Франка, Героя України Богдана Сильвестровича Ступки.
   22 липня у мене вдома задзвонив телефон. Я зняла трубку і почула жахливу звістку, що Богдан Сильвестрович Ступка пішов з життя. Про те, що останні півтора року він хворів, знала від нього. Знала, що хвороба смертельно небезпечна. Але, як і всі, сподівалася, що він обов’язково, обов’язково одужає. Інакше просто не могло бути!..
   Але доля виявилась безжалісною до нього!..
   І це стало справжнім шоком і великим горем! Це втрата не тільки для улюбленої дружини Лариси Семенівни, яку він називав своїм талісманом, не тільки для сина Остапа Богдановича, онуків Дмитра, Устини та малого Богданчика — мільйони глядачів з усіх куточків світу втратили Геніального Актора світового рівня, Богом даного Україні, Неординарну Творчу Особистість, Справжню Людину з великої літери, котра любила життя, театр, допомагала людям, безмежно служила мистецтву, ростила творчу зміну...
   Люди йдуть і йдуть до театру Франка,  кладуть квіти до портрета Богдана Ступки, ставлять лампадки.
   В Києві після довгої спеки вчора йшов дощ. Природа плаче...
Тамара ГОРДІЄНКО, “Флот України”


Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію

Архів