Видання Міністерства
оборони України.

Видається
з 8 червня 1992 р.

27 травня 2016 р.
      
Бойовики з мінометів і гранатометів обстріляли низку позицій сил АТО      Країни G7 узгодили план посилення боротьби з фінансуванням тероризму      Вартість Brent вперше з листопада перевищила $50      За два роки війни знайдено чи звільнено з полону 3044 українців      На саміті "Великої сімки" Японія підніме питання продовження санкцій проти РФ - посол      
№ 10, 03.03.2016 р.

БУВ СПІВАКОМ — СТАВ ВОЯКОМ


   У мирному житті заслужений артист України, фіналіст першого українського талант-шоу “Шанс”, володар гран-прі міжнародного пісенного конкурсу “На хвилях Світязя”, а з недавнього часу боєць Адам Горбатюк, попри вдалу музичну кар’єру, не залишився осторонь від виконання свого обов’язку перед державою і з серпня минулого року бере участь у антитерористичній операції на Луганському напрямку.
   Як то не дивно, але під час спілкування Адам поводився дуже скромно. Доречі, й про своє “зіркове” минуле жодного разу він не розповідав бойовим побратимам.
   — Протягом минулого року дивився багато репортажів про те, як хлопці воюють на сході, як борються за Україну. Може, й банально звучить, але хто, як не ми? Тільки у брата народилася донька, а йому вже з військкомату повістку принесли.
Я подумав: чому він має йти, як буде його дружина одна з маленькою дитиною на руках? Тому і вирішив — піду я, — наголосив Адам.
   Як з’ясувалося під час бесіди, досвіду служби в армії він не мав. Спочатку вчився в педагогічному училищі, потім — в університеті, а згодом одружився. Народилися діти. Саме з такими показниками він докрокував до віку Ісуса Христа. 
   — Курс “молодого бійця” проходив на Яворівському полігоні, — розповів Адам Горбатюк. — Після навчання направили на блокпост Трьохізбенка — Станиця Луганська — Щастя. Не помилюся, якщо скажу, що блокпост — це постійний ризик, всюди нерозірвані снаряди, постійна стрілянина. Одного разу поїхали по дрова, коли поверталися колесом зачепили вибухівку. Нас так підкинуло в повітрі, наче коробку сірників. Добре, що всі живі залишилися, хоча деяким хлопцям поперебивало і руки, і ноги.
   Але за словами Адама, складніше за все утримувати на належному рівні морально-бойовий дух, попри відношення місцевого населення, яке досі не визначилося, чи воно проукраїнське, чи проросійське. Тому дуже важко з’ясувати хто серед них друг, а хто ворог. 
   — Мабуть саме тому я впевнений, що кращий товариш, друг і брат на фронті — кулемет, який рятує і допомагає, — наголосив Адам. — Прослуживши півроку, більше став цінувати справжню чоловічу дружбу та довіру, психологічну підтримку побратимів. Я ж за фахом – соціальний педагог. Часом бачу перед собою зніяковілого солдата. Поговорю із ним, заспокою – і йому стає краще. Найгірше, коли по телефону хлопці сваряться із дружинами, тоді їм ну нічого не хочеться. Але жінки повинні знати – ми тут сподіваємось, що у мирному житті на нас чекають, люблять. Ми ж постійно живемо майбутньою зустріччю. Хочемо ласки і тепла від дружини.
   Під час нашого спілкування не оминув Адам Горбатюк, який проміняв мікрофон на кулемет, згадати й про свого духовного наставника Андрія Кузьменка “Скрябіна”. Сьогодні він гордий з того, що мав можливість працювати і просто спілкуватися з ним. Завдяки йому він нормально пережив свою першу славу та не захворів на “зіркову хворобу”.
   — Кузьма був простий, як двері, — згадав Адам. — Два метри ходячого позитиву. Постійно жартував зі мною, знаючи, що я — весільний музика. Його завжди цікавили звичайні люди. Міг зустріти на вулиці якогось дідка і говорити з ним про все на світі. Його смерть для мене стала шоком.
   Згадав Адам і про свій перший гала-концерт, День Києва, коли виступав перед 360-тисячним зібранням людей.
   — Про страх тоді не думав, все залишилося позаду. Коли бачиш таку кількість глядачів, можна навіть забути слова “Червоної рути”, але головне — контакт із залом, тоді все відбувається саме собою, — наголосив боєць А. Горбатюк.
   Ось такий він Адам Горбатюк, що проміняв мікрофон на кулемет. Такий, як і його наставник Кузьма — життєрадісний, позитивний та впевнений в собі. Мабуть саме тому, коли слухаєш “Стожари” чи “Вірю” у виконанні Адама, наповнюєшся його енергетикою і розумієш: таким мужнім голосом можна творити дива на своїй землі.
Євген СИЛКІН, “Флот України”



Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію

Архів