Видання Міністерства
оборони України.

Видається
з 8 червня 1992 р.

16 березня 2014 р.
      
Арсеній Яценюк: Уряд звернувся до ОБСЄ щодо термінового направлення до України моніторингової місії      МЗС Німеччини: ЄС відреагує на дії Росії 17 березня      А. Яценюк доручив підготувати правову позицію щодо захисту інтересів України при розподілі коштів і майна колишнього СРСР      Росія посилює пропускний режим на кордоні із Україною      Держдепартамент опублікував спеціальне попередження для громадян США, які перебувають в Росії чи збираються її відвідати      ЄС не визнає псевдореферендум і не слав спостерігачів у Крим      Щонайменше шестеро правоохоронців стали жертвами нападу на поліцейський пост у столиці Єгипту Каїрі      Великобританія виступила за якнайшвидше введення більш жорстких санкцій проти Росії      
№ 7, 15.02.2014 р.

Довга дорога у морську піхоту

   Служба в елітних підрозділах залишається заповітною мрією багатьох чоловіків.
   Мало хто з юнаків у дитинстві не захоплювався стійкістю, відвагою, силою та витривалістю морських піхотинців: багато хто мріяв стати до лав еліти Військово-Морських Сил Збройних Сил України та представляти Україну на багатьох міжнародних навчаннях. Та досить тривалий час в Україні був лише один батальйон морської піхоти, тому потрапити туди було надзвичайно складно, і мрії багатьох залишалися лише мріями.

   Василь Адамчук народився у Вінниці, що розташована на березі річки Південний Буг. Незабаром батьків, молодих інженерів, перевели працювати до сонячного Криму, у місто-герой Керч.
   Коли пішов до школи, то почав займатися футболом, туризмом, боксом. Усе це не заважало й доброму навчанню. В старших класах дуже легко давалися хлопцю точні науки, фізика, хімія, математика та інше. Тому після закінчення школи вступив до Харківського фінансово-економічного інституту на факультет “Податки й оподаткування”. Та дуже скоро зрозумів, що цей шлях явно не для нього, тому забрав документи і пішов до війська на строкову службу. Спочатку в навчальному центрі під Києвом вивчав реактивну систему залпового вогню “Град”, а в подальшому продовжив службу в Сімферополі.
   — Стрільба з установки “Град” — це щось неймовірне. 40 направляючих, 20-секундний залп, і 40 ракет вилетіло. Дві з половиною хвилини на збори, зміна позиції. Я отримував неймовірне задоволення від того, як ми працювали. Тут же знадобилися мої математичні знання, тому що розрахунки, вивірки, все має бути точним і в короткі відрізки часу, — розповідає Василь Адамчук. — Щоправда, на контракт я вирішив піти не відразу. Начальник стройової частини, тоді ще капітан Едуард Шкурін, обмалював усі перспективи, сказав, що потрібні фахівці. Я чомусь послухав його і зовсім не пошкодував, бо майже відразу поїхав добровольцем до Іраку в першу миротворчу місію. Там усе було по-справжньому, бо це вже були не навчання. Сподобалось багато чого, а головне — що отримав там безцінний досвід. Чи була небезпека? Небезпека є завжди. Навіть у простій такій справі, як полігон, ніколи не знаєш, з якого боку її чекати. Для когось це може бути сонце, для когось змії, порушення заходів безпеки. Після Іраку ще більше переконався, що військова служба це саме те, про що мріяв у дитинстві. Часто доводилося жити в лісах і полях, облаштовувати похідні табори просто неба, — підсумовує головний сержант.
   У 2005 році затвердили статус учасників бойових дій, Василь отримав пільги, а згодом — і житло в Керчі. Після Іраку служив у Сімферополі, але потім вирішив повернутися до Керчі.  З того часу готував у взводі спеціалістів кулеметників та водіїв.
   У 2009 році Василь Адамчук — вже в миротворчій місії в Косові. На базі в Брезовіце виконував завдання з патрулювання зон відповідальності, недопущення конфліктів.
   — Перш за все миротворчі місії це величезний досвід, багато до підготовок на миротворчі місії, багато різнобічної бойової підготовки, є чого навчитися у військових інших країн, а також показати свій досвід, який вони з радістю переймають. Мій дід був льотчиком-випробувачем, закінчив службу полковником, а прадід — генерал-майором. Мама казала, що й мені потрібно ставати офіцером, але я бачу себе польовим бойовим сержантом, — розповідає Василь Адамчук.
   26 грудня у місті-герої Керчі, на центральній набережній, військовослужбовці 501-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗС України склали клятву морського піхотинця. Серед тих, кому випала честь носити чорний берет, був і головний сержант взводу морської піхоти Василь Адамчук.
Леонід МАТЮХІН, “Флот України”


Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію

Архів