Видання Міністерства
оборони України.

Видається
з 8 червня 1992 р.

28 березня 2016 р.
      
№ , 19.07.2012 р.

    Одна з неординарних і чудових дат цього червня — 20-річчя з дня виходу у світ першого номера газети українських моряків, офіційного друкованого органу Міністерства оборони України “Флот України”. За двадцять років своєї непростої історії газета завоювала заслужений авторитет у своїх читачів, а для всіх друкованих видань Кримського регіону “Флот України” давно став взірцем високого професіоналізму та якісної журналістики. І саме через це ювілейний 20-й день народження став великим загальним святом не лише для редакційного колективу, а й для всього міста, для всіх патріотів України.
    Двадцять років — це багато чи мало? З точки зору історії, термін, звичайно, невеликий, але для першої української флотської газети, яка пройшла на своєму шляху до читача в буквальному сенсі “вогонь, воду і мідні труби”, ці два десятиліття вмістили в собі все: небувалу протидію владних структур, відкритий шантаж, інформаційну блокаду й повне неприйняття з боку російських колег. “Газета українських моряків у місті російської слави?”. Тоді для більшості це був не просто складний для розуміння й осмислення факт, а щось нечуване, що межує з хамством і наглістю нарваних українських націоналістів. Тож “юнацькі” двадцять флотських газетних за зрілістю, терпимістю, мудрістю, загартованістю тягнуть на всі 50! Але вони не пам’ятають зла і залишають на совісті своїх недругів антиукраїнські істерії й решту витівок, що негідні звання офіцера.
    Ветерани журналістики, весь редакційний колектив із вдоволенням і гордістю можуть заявити, що, незважаючи на всі труднощі становлення, газета Військово-Морських Сил України відбулася і сьогодні переживає свій розквіт. Ровесниця незалежної України, вона стала літописцем славної історії Військово-Морських Сил країни, трибуною сміливих думок, розумним аналітиком, цікавим співрозмовником, носієм правдивої інформації.
    Своїм народженням і виходом у світ “Флот України” зобов’язаний подвижнику, справжньому професіоналу своєї справи, небайдужій і незалежній духовно людині — першому редактору капітану 1 рангу запасу Юрію Антоновичу Тимощуку (1992 — 1994 рр.). Це він, не покладаючи рук, працював без оглядки на думку “верхів” й українофобів, оббивав пороги високих столичних інстанцій, переконуючи високі чини в необхідності створення друкованого органу ВМС України, що покликаний прорвати інформаційну блокаду й довести до широкого загалу державну значимість відродження національного флоту.

    “Я повертаюся до того дня, коли вийшов перший номер газети — 8 червня 1992 року о 1.30 ночі. Ми стали випускати газету на базі рекламно-видавничої фірми “Турія”. Вночі вивезли наклад на своїх машинах і передали на кораблі, які стояли біля Мінної стінки, а потім розвезли в різні військові частини й організації. Наступного дня почався небувалий бум: “Військова газета “Флот України!” Ще немає флоту, а газета вже є!”. Пригадується, я тоді промовив пророчі слова: “Якщо є газета, то і флот обов’язково буде!” — це із спогадів першого редактора газети Юрія Тимощука. — Так, крок за кроком, долаючи труднощі й небувале протистояння, почалася біографія флотської газети. Виходили накладом 12 000 примірників, були включені в кадастр передплатників по всій Україні. Люди з усіх регіонів країни сприйняли появу офіційної газети українських моряків з великим захватом, всі були окрилені, а головне — бачили перед собою майбутнє, до якого так важко, але послідовно прокладалася дорога”.
    Складний період ідеології й фінансів переживала молода незалежна українська держава. Газетярі відчули на собі це сповна і з честю пройшли всі випробування на міцність. Можна лише жалкувати, що на етапі становлення газета не отримала належної підтримки з боку командування ВМС України. Складалося враження, що у “верхах” не оцінили в повній мірі могутність цієї “зброї” — газети, її ролі в морській освіті, вихованні і навчанні воїнів, у їхньому бойовому настрої. Проілюстрував подібне нерозуміння специфіки роботи військово-морської газети перший же похід до Франції: вирішили, що на кораблі більше потрібні офіцери з Києва, ніж кореспонденти “Флоту України”. Та, незважаючи на байдужість військових чиновників, архіважкі умови праці (газета видавалася за військово-польових умов і трималася на ентузіазмі її засновників), невтішні прогнози недругів, “Флот України” за короткий період став першим бойовим підрозділом українського флоту, а її редактор — першим кадровим офіцером, офіційно призначеним на штатну посаду.
    Романтичний настрій та віра, що в Україні, нарешті, з’явиться свій флот, що в країні будуть свої ракетні крейсери, підводні човни, що під Державним прапором увійде до складу ВМС України недобудований сучасний ракетний крейсер “Україна” окрилювали газетярів, і цілодобова праця “на знос” здавалася тоді звичайною справою.
    У редакції трудилися чудові люди, готові “три доби крокувати, три доби не спати заради декількох рядків у газеті”… І сьогодні було б несправедливо не згадати їхні імена, адже кожен з них виконував загальну справу на совість — Галина Авакова, Микола Гук, Мирослав Мамчак, Георгій Титов, Володимир Ярцев, Леонід Стасюк,  Микола Недогибченко, Сергій Осипов...
    У 1994 році колектив редакції очолив капітан 2 рангу запасу Віктор Полікарпович Мандрика. Хороший організатор, справжній військовий газетяр, кадровий офіцер, що пройшов пекло афганської війни, він зумів привнести в життя газети свіжу струю. А починав свій шлях у журналістиці кореспондентом дивізіонної газети, пройшов усі посади в 10 різноманітних друкованих виданнях. Багатий життєвий досвід дав йому розуміння того, як будувати “споруду” газети, щоб вона не розвалилася, як будиночок із карт, як керувати робочим процесом газети. В умовах гострої нестачі коштів, коли ресурси матеріально-технічної бази газети практично були вичерпані, газета на чотирьох полосах уже не відповідала вимогам часу. Віктор Полікарпович розумів: дуже важко бути першопрохідцем, але ще важче, продовжуючи шлях, залишатися на плаву, стати затребуваним. На черговій редакційній “літучці” всі члени редколегії одноголосно зійшлись на думці: потрібні якісні зміни, інакше — повний провал.
    Наступний інноваційний етап у житті газети — комп’ютерна верстка газети. Збільшився формат газети до 12 сторінок, а згодом і до 16. Змінився і зовнішній вид — вона стала привабливішою за дизайном. Вдалося реалізувати ще одну мрію: “Флот України” як солідне офіційне видання з’явилося в роздрібній торгівлі “Союзпечать”, що значно розширило коло його читачів і прихильників. Газета про українських моряків, море і кораблі почала продаватися в Сімферополі, потім в інших містах Криму. Крім того, “Флот України” — єдина військова газета, що має статус міжнародного видання і навіть розповсюджувалася через каталог видань в Російській Федерації. Зусиллями всього колективу “Флот України” постав перед своїми читачами в образі сучасного повноважного і змістовного видання. У редакції зібралася команда талановитих професіоналів, журналістів від Бога, які ніколи не зраджували і не зраджують незмінним законам журналістської професії. Їхні оперативність, правдивість, безпристрасність, принциповість, прагнення докопатися до суті й вивели “Флот України” в ряд рейтингових друкованих видань України. Це були надзвичайно насичені й щасливі для військових газетярів роки, наповнені новими ідеями, цікавими зустрічами, дружнім спілкуванням, надіями щодо змін на краще.

    Почали функціонувати відділи, і хоча через гостру нестачу журналістських кадрів у них працювали одна-дві людини, такий розподіл обов’язків дозволив помітно пожвавити тематику газетних виступів. Репортажі з бойових кораблів, з військових частин, глибокі аналітичні матеріали, актуальні інтерв’ю, зворотній зв’язок з читачем, замальовки, фоторепортажі про міжнародні військово-морські навчання — вся ця жанрова різноманітність зробила газету авторитетною, “своєю” не лише серед своїх, але й серед колись безнадійно чужих. Час, дружелюбний настрій всього редакційного колективу дійсно розставили все на свої місця: сьогодні прихильників і добрих друзів у флотської газети значно більше, ніж недругів.
    Багато в чому це заслуга й досі діючого третього редактора газети — капітана 1 рангу Павла Олександровича Шунька. За  роки перебування на посаді головного редактора він високо
підняв планку журналістської майстерності і рейтинг газети в цілому. Доказом тому — чисельні відзнаки, грамоти й дипломи командування ВМС ЗС України, Міністерства оборони України. Талановитий журналіст, грамотний керівник і просто чудова людина, він зумів створити в редакційному домі дивовижну атмосферу творчості, позитивного настрою, доброго ставлення один до одного. По-батьківськи вболіває і переживає за всіх  і вся: за рідну газету, за рідний флот, за рідний колектив. Як справжній патріот, він вірний традиціям і сповідує принципи правдивої, глибокої журналістики.
    — Трибуна українських військових моряків — так з повагою називають сьогодні газету “Флот України”. Два десятиліття в чесному діалозі з читачем — завидна доля для газети. Найважчий період, період становлення, давно й успішно пройдений, а як живеться газеті сьогодні? Скажіть, будь ласка, як вдається тримати марку, вести незалежну редакційну політику і чи відчуваєте ви підтримку з боку командування Військово-Морських  Сил України? — спитала я головного редактора газети Павла Шунька.

    — Газета разом з країною переживала різні часи, і за ці 20 років заробила серйозний авторитет як одне з надійніших українських видань. Наш шлях ніколи не був прямий та легкий. Говорять, все, що не вбиває — робить нас сильнішими. Ми, дійсно, багато чого пережили і подолали заради ідеї, заради читачів, заради газети. Ну, яке ще друковане видання за 9 років вісім разів змінювало свою адресу? Не за своєю волею ми стали чемпіонами по швидкості переїздів з одного місця на інше, і ця нестабільність, робота в підвішеному стані вибивала з колії, пригнічувала морально, тому що ми всі усвідомлювали, наскільки далеке наше керівництво від розуміння специфіки газети і ступеню її потрібності. Пригадується, в редакції ходив жарт: хочеш допомогти матеріально газеті — організуй комерційний екскурсійний маршрут місцями дислокації “Флоту України” з відкриттям пам’ятних дощок! Лише моє особисте звернення до Президента України і підтримка відомого українського письменника Юрія Бедзика допомогли вирішити цю багаторічну проблему, і сьогодні, через роки поневірянь, колектив редакції трудиться у світлому, просторому приміщенні, де є всі умови для нормальної роботи. В редакції склалися добрі, конструктивні відносини. Ми вміємо не лише працювати, але й радіти, відпочивати, знаходити нових друзів.
    Сильна сторона нашого творчого колективу — прагнення бути лідером. Ми, дійсно, багато в чому були першими і завжди демонстрували приклади новаторства, високої журналістської майстерності. У 1995 році першими в місті перейшли на комп’ютерний набір. У 1998-му — першими випустили у світ повнокольоровий номер, і в кольорі газета видавалася протягом 10 років. Знову-таки першими в місті вже у 2002 році створили сайт газети, де знаходилася постійно обновлена інформація. І все ж головним досягненням є те, що нам вдалося завоювати довіру й повагу читачів. “Флот України” став для українських моряків надійним та об’єктивним джерелом інформації. У мене є всі підстави стверджувати, що в такому складі ми всією творчою командою зустрінемо і більш значимі ювілеї.
    — Павле Олександровичу, цей 20-річний ювілей вашої газети набув значного резонансу не лише в місті, але й у всій Україні. Аби вивісити всі грамоти й дипломи, які отримала газета в день народження, мабуть, і стін не вистачить. Газету українських моряків привітали міністр оборони України, начальник Генерального штабу, командування ВМС України, міська влада, громадські організації, а ось Департамент преси та зв’язків із засобами масової інформації  Міністерства оборони, який курирує вашу газету, ювілей проігнорував?
    — Це не зовсім так. Нас поздоровив заступник директора Департаменту. Телефоном. Взагалі, принципова й незалежна позиція газети багатьом не до вподоби. Мабуть, саме тому “Флот України” надзвичайно дратує призначеного два роки тому директора Департаменту преси та зв’язків із засобами масової інформації Міністерства оборони України Олександра Клубаня. Характерна риса роботи цього керівника — розповсюдження чуток та пліток, інтриги та кадрові маніпуляції. Для дискредитації нашого видання він навіть не гребував відвертою брехнею міністрові оборони України. Щоправда, колишньому. Взагалі, вважаю, що ця людина не варта того, щоб про неї говорити. Клубань — не та фігура, яка здатна “підняти” військову пресу…
    — Ще раз з ювілеєм вас і всіх тих, хто створює газету. Залишайтеся на вістрі подій, такими ж незалежними, безпристрасними, креативними, і хай все у вас виходить і надалі!
Тетяна БАЛИКІНА, журналіст



Джерело: Журнал "Морська держава" №3 2012 р.
Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію

Архів