Видання Міністерства
оборони України.

Видається
з 8 червня 1992 р.

11 грудня 2013 р.
      
У Києві відбувається зустріч Президента України Віктора Януковича з помічником Державного секретаря США з питань Європи та Євразії Вікторією Нуланд      Фрегат “Гетьман Сагайдачний” приступив до патрулювання в районі Африканського рогу      Ніякого розгону Майдану не буде. Ніхто не посягає на право громадян на мирний протест - Міністр внутрішніх справ України      Командувач ВМС ЗС України адмірал Юрій Іл’їн здійснює робочі поїздки гарнізонами флоту      Французькі військові під час бойової операції на північному сході Малі у місті Тімбукту знищили майже 20 бойовиків-ісламістів      У столиці ПАР прощаються з Нельсоном Манделою      Демократи та республіканці дійшли згоди щодо параметрів федерального бюджету США на наступний фінансовий рік      У сирійському полоні вже майже три місяці перебувають два іспанські журнаілсти      Президент Франції із коротким візитом прибув до Центральноафриканської республіки      
№ 14, 20.02.2013 р.

ЦЕЙ ГАРЯЧИЙ РЕГІОН...

   Коли починалася так звана Арабська весна — революції на Близькому Сході, чимало обмежено поінформованих аналітиків зустріли події в Тунісі, Лівії, Єгипті, Ємені, Бахрейні та Сирії захоплено. А аналітики Ізраїлю, що через зрозумілі обставини змушені бути глибокими знавцями арабського світу, поставились до цих заворушень з обережним песимізмом, побоюючись, що до влади у країнах Магрибу (арабський Захід) та Машрику (арабський Схід) прийдуть зовсім не демократи, а релігійні фанатики.
   На жаль, вони не помилилися, принаймні, щодо Єгипту, а в перспективі, можливо, й щодо Сирії. Єгипетське суспільство розкололося на прихильників і супротивників “Братів-мусульман”, представник яких — Мурсі — став президентом. Однак ці відносно вільні вибори не принесли миру і стабільності. На майданах Каїру та інших міст не припиняються сутички і заворушення з кривавими наслідками, а на сході країни виникли сепаратистські рухи за відокремлення від Єгипту таких населених пунктів, як Сугу, Ісмаїлія, Порт-Саїд, що означає для держави втрату Суецького каналу. Все йде до того, що єгипетські військові можуть втрутитися в політичний процес, адже чимало спостерігачів стверджують, що терпіння єгипетських генералів на межі. Коли виникає загроза хаосу і насильницької анархії, виявляється, що в суспільстві є тільки одна притомна і відповідальна за долю нації сила — армія. До речі, єгипетська армія неодноразово рятувала свою країну від краху і розпаду, вступаючи в протистояння як із зовнішнім, так і внутрішнім ворогом.
   Якщо ісламісти доведуть Єгипет до економічного колапсу і масових заворушень, що матимуть вже не локальний, а глобальний характер, залишиться тільки один шлях порятунку — встановлення більш чи менш жорсткої військової диктатури, як це було за полковника Насера і маршала Мубарака. Не можна виключати спроби ісламських фундаменталістів вийти з внутрішніх суперечностей за рахунок зовнішньої експансії, наприклад, організації воєнного нападу на Ізраїль. Але для цього їм треба взяти під контроль збройні сили, що до ісламізму ставляться стримано. А крім того, генерали краще за інших в Єгипті розуміють, що у війні проти ЦАХАЛ (Армії оборони Ізраїлю) вони не мають шансів. Тому максимум, що тут можливо організувати, це якісь звичайні капості — обстріл прикордонних ізраїльських поселень, проникнення на ізраїльську територію диверсійно-терористичних груп і т. ін. Хоча, за певних обставин суїцидна воєнна авантюра не є абсолютно виключеною.
   Не менш тривожні події відбуваються в Сирії, де іде війна не стільки громадянська, скільки релігійна, між різними релігійними громадами. Абсолютну більшість мусульман Сирії становлять представники ортодоксального ісламу — суніти. Але влада багато десятиліть належить представникам такого специфічного напрямку шиїзму, як алавітство. Алавіти (ансарі, нусайрити) — засновником цієї шиїтської секти був богослов Мухамед ібн Нусаїр, який жив у ІХ столітті. Прихильники цієї секти у своїх релігійних поглядах сполучають вчення ісмаїлітської течії шиїзму з елементами східного християнства і древньосхідних астральних культів. Алавіти шанують сонце, місяць і вірують у переселення душ. Обряд у алавітів нагадує християнську літургію: читають фрагменти з Євангелій, причащаються вином і хлібом і т. ін. Алавіти визнають Євангелія, культ Христа, деякі християнські свята і святих.
   Алавіти часто мають християнські імена. Все це обумовлює доволі скептичне ставлення сунітів до ісламської правовірності алавітів, як і всіх шиїтів. Нині алавіти становлять 11% населення Сирії.
   Однак алавіти становлять більшість (близько двох третин) населення на узбережжі Сирії — над усе в портах Лотакії і Тартуса. Можливо, цими обставинами (насамперед значним християнським впливом на культ алавітів) пояснюється на загал ліберальне ставлення алавітської влади Сирії до місцевих християн, які зі страхом думають про можливу перемогу ісламських радикалів із так званої Вільної сирійської армії.
   Алавіти контролюють чимало ключових посад у державному апараті, спецслужбах і армії. Зокрема, як стверджують експерти, алавітами є майже всі командири танкових бригад, головної ударної сили сирійського війська.
   Алавітською є і президентська родина Асадів. Хоча ця конфесійна приналежність аж ніяк не обмежувала права інших напрямків ісламу, факт особливої ролі алавітів у сирійській державі активно використовується сунітськими радикалами в антиурядовій пропаганді. Останнім часом з’явилися повідомлення про можливість утворення алавітської держави на Середземноморському узбережжі Сирії навколо Тартуса і Латакії.
   Безумовно, все, що відбувається в цих арабських країнах, є предметом пильної уваги в Ізраїлі, бо стосується його безпосередньо. Це питання його безпеки і виживання. І тут багато залежатиме від ефективності й злагодженості в діях спецслужб цієї держави.
   Ізраїльська розвідка МОССАД має у світі репутацію високопрофесійної структури. Вона відома саме під цією абревіатурою, що розшифровується як “Інститут розвідки і спеціальних завдань”. Ця установа виникла в грудні 1949 року. Хоча формально МОССАД є цивільною організацією, але майже весь її персонал має досвід військової служби.
   До речі, одним із керівників МОССАД був генерал Меїр Аміт, двоюрідний брат відомого радянського поета Бориса Слуцького. Службу в МОССАД пройшло чимало видатних державних діячів і політиків Ізраїлю, а це означає, що вони добре орієнтуються в питаннях національної безпеки своєї країни. Той таки Меїр Аміт закінчив свою кар’єру депутатом Кнесета і посадою міністра транспорту і зв’язку. А ще один шеф МОССАД Халеві Ефраїм згодом очолив Раду національної безпеки Ізраїлю. Зоною дії МОССАД є вся планета. А зоною дії військової розвідки АМАН є лише територія самого Ізраїлю та сусідніх арабських країн. Начальнику АМАН підпорядковуються керівники розвідувальних управлінь штабів ВМС, ВПС і ППО, а також відповідні управління військових округів. Ізраїльська громадськість звинувачувала керівництво АМАН у тому, що воно прогавило арабський наступ у 1973 році (“Війна Судного дня”), а також у провалі розвідувального забезпечення другої ліванської війни 2006 року. Ідеальних спецслужб не буває, за винятком, звісно, радянських чекістів, які перемагали завжди і скрізь...
   Контррозвідкою опікується Загальна служба безпеки Ізраїлю. Вона має дві рівнозначні назви за літерами єврейської абетки — “Шабак” і “Шин Бет”. Усередині країни “Шабак” працює по трьох напрямках:
   — проти іноземних громадян;
   — проти палестинських арабів;
   — проти громадян Ізраїлю.
   Найважливішим завданням “Шабак” є боротьба проти тероризму.
   Абсолютну більшість запланованих терактів “Шабак” знешкоджує. Але й тих, що можна назвати винятком, вистачає, щоб тримати ізраїльське суспільство в стані постійної напруги, що, власне, є стратегією антиізраїльських організацій. Найбільшим проколом у роботі “Шабак” уважають вбивство прем’єр-міністра Іцхака Рабина в листопаді 1995 року.
   Шефу “Шабак” Кармі Гілону довелося піти у відставку. Другий великий провал — це справа ізраїльського фізика Мордехая Вануну, який працював у ядерному центрі, потім поїхав з Ізраїлю, повідомивши світову  громадськість, що Ізраїль має ядерну зброю. Помилки колег із “Шабак” довелося виправляти МОССАД, яка викрала Вануну, здається, аж в Австралії, і привезла додому. “Шабак” активно діяла проти радянської агентури в Ізраїлі, яка масово насаджувалася в цій країні. Вже в 1950 році “Шабак” затримала капрала Еліа Мелех Райхера, сержанта топографічної служби Густава Голомберга і секретаря військової секції Компартії Ізраїлю Урі Вінтера. Всіх їх звинуватили в шпигунстві  на користь “вітчизни світового пролетаріату”. До речі, ізраїльські спецслужби завдяки своїй людині в комуністичному керівництві Польщі Віктору Шпільману-Граєвськи отримали тоді ще секретну доповідь Микити Хрущова на ХХ з’їзді КПСС і передали її американцям. Але спочатку дали її почитати прем’єр-міністрові Ізраїлю Давиду Бен-Гуріону. Той добре володів російською мовою і все одразу збагнув. Прочитавши, глава ізраїльського уряду сказав: “Якщо все це правда, то за десять років не буде Радянського Союзу”. Бен-Гуріон помилився на 25 років, саме за стільки років справдився його прогноз. Практично всі ізраїльські спецслужби мають свої бойові частини спеціального призначення. Елітним уважається спецпідрозділ АМАН і Генерального штабу ЦАХАЛ — загін “Сайєрет Міткаль”. На його рахунку багато блискучих операцій проти терористів. Одна з них є особливо прикметною, бо нею керував особисто Ехуд Барак, майбутній генерал, начальник Генштабу і міністр оборони Ізраїлю, а згодом і прем’єр-міністр. Коли в 1972 році палестинські терористи в аеропорту Лод захопили літак із 99 пасажирами на борту, Барак і його група в складі майора Дані Ятома (майбутнього шефа МОССАД, лейтенанта Узі Даяна (племінника міністра оборони Моше Даяна і майбутнього заступника начальника Генштабу, а потім голови Ради оборони) і лейтенанта Біньяміна Нетаніяху (нинішній прем’єр-міністр) зліквідували терористів і визволили заручників за... 1,5 хвилини. Коли найвищі керівники держави мають за плечима такий досвід, то це є ще однією міцною запорукою національної безпеки країни. Але тепер саме від ефективної роботи всього розвідувального співтовариства Ізраїлю залежить, чи не стане ця держава крайньою в усьому тому, що відбувається на Близькому Сході...
   Є ще один важливий гравець в цьому регіоні — це Іран, що невтомно нарощує свою військову міць. Нещодавно було випробувано найсучасніший винищувач іранського виробництва, виготовлений за технологією “Стелс”. Це зростання бойових можливостей шиїтського Ірану викликає велику стурбованість в Саудівській Аравії та сунітських монархіях Перської затоки (яку араби називають Арабською затокою). Якщо Іран матиме свою ядерну бомбу, то Саудівська Аравія негайно подбає про свою, а грошей на технології і фахівців у саудитів вистачить. А там можливі варіанти...
   Як жартома сказав один ізраїльський аналітик: “Наше щастя полягає в тому, що наші супротивники один одного ненавидять більше, ніж Ізраїль”.
   Річ у тім, що ісламський світ є надзвичайно строкатим, його арабська частина не завжди здатна дійти згоди з іранською чи тюркською. Ба більше, навіть сам арабський світ внутрішньо не є єдиним, усі спроби об’єднати 17 арабських держав у якесь більше утворення закінчувалися провалом. Серед цих держав є республіки, є монархії, є теократії. Та й іслам у них тлумачиться далеко не завжди ідентично. Але Ірану бояться всі араби, крім, може, іракських шиїтів та купки їхніх одновірців інших країн. Фактично нині близькосхідна політика нагадує хаотичний броунівський рух атомів. Чим усе це закінчиться, які дасть викиди і вибухи, сказати важко, але з абсолютною впевненістю можна констатувати: найближчим часом миру і стабільності на Близькому Сході не передбачається...
Ігор ТУРОВСЬКИЙ, “Флот України”, м. Київ


Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію

Архів