Видання Міністерства
оборони України.

Видається
з 8 червня 1992 р.

19 грудня 2013 р.
      
Делегація ЗС Естонської Республіки ознайомилась із специфікою підготовки військових фахівців в Академії сухопутних військ України      Рада Безпеки ООН закликала усі сторони у Південному Судані негайно припинити бойові дії      КНДР і Південна Корея обговорюють спрощення в'їзду до спільної індустріальної зони Кесон      “Брудною операцією” назвав турецький прем‘єр Реджеп Таїп Ердоган масштабне розслідування випадків корупції у країні      Держсекретар США Джон Керрі шкодує з приводу обставин арешту індійського дипломата у Нью-Йорку      Сенат Сполучених Штатів ухвалив видатки на два наступні фінансові роки      Бразильський уряд купить у шведського виробника Saab тридцять шість винищувачів загальною вартістю 3 мільярди євро      
№ 57, 31.08.2013 р.

“ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ УКРАЇНИ: МИНУЛЕ ТА МАЙБУТНЄ”

   Напередодні Дня незалежності України вийшла в світ книга віце-адмірала Володимира Безкоровайного, підготовлена видавництвом газети “Флот України”.
   До думки автора цієї книги прислуховувались президенти та міністри, саме його слово було останнім аргументом при прийнятті рішень керівництвом держави в той період, коли вирішувалося доленосне для нашої країни питання: чи матиме Україна власний військовий флот?
   Процес розподілу Чорноморського флоту СРСР, як лакмусовий папірець, безпомилково визначив ступінь імперського шовінізму та справжню ціну “братніх” стосунків між двома слов’янськими народами.
   Книга Володимира Герасимовича Безкоровайного “Військово-Морські Сили України: минуле та майбутнє”, безперечно, посяде гідне місце в анналах флотської публіцистики. Видання на цю тему вже з’являлися на полицях книгарень, однак авторам цих видань не вдавалося уникнути рис суб’єктивізму — події викладалися на основі спогадів та думок третіх осіб, адже автори цих видань часто не були учасниками подій, що описували.
   Командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний не лише брав безпосередню участь в усіх переговорних процесах навколо Чорноморського флоту, а й був добре обізнаний з тим, що відбувалося за лаштунками цих процесів. Це той самий випадок, коли суб’єктивність автора дає можливість читачу точніше оцінити об’єктивний стан речей.

   Минуле національних Військово-Морських Сил — це виведені з ладу кораблі та вщент розграбована інфраструктура, що передавалась українській стороні; це — антиукраїнські пікети та мітинги, які влаштовувалися проросійськими організаціями, що множилися ніби гриби після дощу; це — провокаційні заяви Держдуми РФ про російський статус Севастополя та неодноразові намагання переглянути Постанову СРСР 1954 року про передачу Криму до складу України. Тоді, по суті, відбувалась дискредитація самої ідеї будівництва національного військового флоту України.
   Це вже пізніше були і перші навчання, і перші ракетні стрільби, і перший трансатлантичний перехід до Сполучених Штатів Америки двох українських кораблів — фрегата “Гетьман Сагайдачний” та ВДК “Костянтин Ольшанський”. Віце-адмірал Володимир Безкоровайний був не лише учасником тих подій, але й чи не найголовнішою посадовою особою, що впливала на їхній перебіг. Його незаперечний авторитет не тільки серед вищого військового керівництва Військово-Морського Флоту колишнього Союзу, а й серед офіцерів національних ВМС, глибоке володіння військово-морською наукою не дозволили російській стороні видавити Військово-Морські Сили України із Севастополя в Донузлав, хоча керівництвом країни фактично вже було прийнято відповідне рішення. Це була перемога.
   Словом, нам пощастило, що саме командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Герасимович Безкоровайний опинився в той час на вістрі проблем, що викристалізувалися тут, у Севастополі, на самому стику інтересів України і Росії.
    Про що ця книга? Звісно, про любов. Про любов до моря, до раз і назавжди обраної професії військового моряка, що споріднена з любов’ю до родини чи жінки. Але головною темою є любов до Батьківщини. Вона називається патріотизмом і живе глибоко в серці, надихаючи на готовність до самопожертви під час великих випробувань…
   Кабінетна тиша з письмовим столом — незвичне середовище для автора, інша справа — командний пункт ядерного підводного ракетоносця. Тому вихід цієї книги, безперечно, — ще одна перемога Володимира Безкоровайного. І нас усіх разом з ним…
Павло ШУНЬКО


Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію

Архів