Ігор ЛОСЄВ
Севастополь Крим - Україна: хроніка інформаційної оборони. Том 1

Слово редактора

Творчість кандидата філософських наук, доцента Національного університету “Києво-Могилянська академія”, політичного оглядача газети “Флот України” Ігоря Лосєва займає особливе місце в сучасній національній журналістиці, хоча переважна більшість його статей друкуються російською, враховуючи, як ми кажемо, специфіку регіону.
Ерудованість, бездоганне знання історичного матеріалу, переконлива логіка — характерні риси творчості Ігоря Лосєва.
Впевнений, що йому не соромно за жодне своє слово, а його публіцистика, навіть десятирічної давності, актуальна й сьогодні, що свідчить про глибину аналізу політичних  процесів, які й дотепер відбуваються в Криму та Севастополі.
Маніпулюючи свідомістю севастопольців, навмисно перекручуючи та спотворюючи історичні факти, деякі політичні сили, що підтримуються російським Чорноморським флотом, вперто намагаються перетворити Севастополь в “пропагандистське гетто”. Місцеві чиновники з українськими паспортами, політично заангажована міська Рада за допомогою підконтрольних ЗМІ утовкмачують у голови мешканців міста ідеологію, яка дивним чином співпадає з ідеологією сусідньої держави.
Аргументовані відповіді Ігоря Лосєва подібним діячам від політики, чітка громадянська позиція автора неприховано дратують (якщо не сказати більше) певні політичні сили, на які словосполучення “незалежна Україна” діє, як червона ганчірка на колгоспного бугая.
Тому є насправді чудова нагода привітати українство з виходом  цікавої та чесної книги…

До читачів

Ця книжка розповідає про жорстоку інформаційну війну, що починаючи з 1991 року вели проти нашої держави на теренах Севастополя. Але приблизно з 1997 року після підписання українсько-російських угод щодо статусу Чорноморського флоту разом з певним зниженням рівня військово-політичного протистояння центр ваги всієї діяльності, спрямованої проти України, було перенесено у сферу інформації, культури та освіти. Потужна ідеологічна агресія на українському Півдні вимагала від патріотичних сил країни адекватної відповіді у формі організації ефективної інформаційної оборони. Треба було інформувати севастопольців про українську політику, українську історію і сьогодення з послідовно державницьких позицій. Нашою зброєю у двобої могли бути тільки правда і віра. Ця зброя неодноразово допомагала нам перемагати навіть тоді, коли сили опонентів кількісно набагато переважали наші можливості (а так було практично завжди), коли фінансові, технічні та організаційні ресурси сторін були не те що не на користь України, а просто незіставні. Моя улюблена газета “Флот України” не знала слова капітуляція і ніколи не спускала українського військово-морського прапора у битві ідей, наполегливо і переконливо доводячи як опонентам, так і друзям, що Україна була, Україна є, Україна буде.
У цій книзі ви знайдете багато різноманітних статей, що, на мій погляд, доволі точно віддзеркалюють дух свого часу. Саме тому автор не намагався вдаватися до саморедагування з висоти нинішньої ситуації. Нехай все залишається так, як було тоді. А тоді було так, як було… Не хочу бути розумним post factum. Читач побачить статті аналітичні, полемічні, просвітницькі тощо. Абсолютну більшість цих текстів написано російською мовою, адже вони писалися насамперед для севастопольців, а в нашому місті поки що, на жаль, досконале володіння українською не таке вже поширене явище.
Будучи севастопольцем у 4-му поколінні, а кримчанином у 9-му, автор хотів поділитися з краянами своїми знаннями про Україну, яку деякі дотепні іноземці називають молодою державою древнього народу.
Роки становлення української державності на Півдні, боротьби за створення Військово-Морських Сил були дуже важкими. Але то були найкращі роки нашого життя… Не сумніваюсь, що колеги з “Флоту України” поділяють моє відчуття.
Можливо, колись майбутні історики захочуть дізнатися про наш час не лише по сухих архівних документах, але й по людських почуттях доби, по думках і переживаннях наших сучасників. Сподіваюсь, любі читачі, що книжка, яку ви тримаєте в руках, дещо їм про це розкаже. А втім, на все Божа воля. Я лише виконав обов’язок свідка, але свідка вельми небайдужого.

Ігор ЛОСЄВ

Зміст

Нове життя старої утопії
“Знакомые незнакомцы”: украинцы в российском национальном сознании
“Галицкий миф русского сознания”
Еще раз о “любви”, “дружбе” и славянском “братстве”…
Славяне: исторические реалии и конъюнктурные спекуляции
Крымские мечтатели: репертуар — неизменный
Балканская трагедия: как это начиналось...
Украинская история, как она есть, или Ликбез для г-на В. Шаталина
Русский вопрос (распад СССР и русское сознание)
Кавказский камень преткновения
Украинцы и евреи: исцеление старых ран
К итогам одной дискуссии, или Проклятие двойных стандартов
Центропупия вместо истории
Креститься надо!
Дружить, конечно, хорошо…
Потомок византийских императоров — украинский полковник
Возникнет ли на Балканах “Великая Албания”?
Не числом, а умением
“Дружба, скрепленная кровью”, или Еще раз о “золотом вересне”
Кто тревожит прах Сосо Джугашвили?
Украинцы в русских этнокультурных стереотипах
Не только Власов…
Кому не нравится украинская история?
Один совсем маленький вопрос господину Лужкову
“Великий и могучий” от Каадыр-Оола
Кое-что об истории русского национализма в Украине
Зов “системы” по-севастопольски
Кто?
Испанское золото Кобы
О полководческом таланте и цене человеческой жизни
Вступит ли Россия в НАТО?
Кое-что о прошлом…
Государство и церковь
Не суди, да не судим будешь
Под флагом Чичикова
Обыкновенный расизм, или Фантазии Бориса Максимова
Чи виникнуть в Україні етнічні квартали?
Ислам: вчера, сегодня, завтра
Геополитический провал или гениальный ход
Как разорвать энергетическую удавку
Почему провалились “вечно вчерашние”?
Гоголь, которого они не знают...
Голиаф против Давида: последний раунд?
Лингвистические спекуляции в предвыборном экстазе
Ликбез для директора гимназии
Откуда дровишки?
Философия деликатной деятельности

На першу сторінку газети "Флот України"

На першу сторінку журналу "Морська Держава"