Видається з січня 2003

4 березня 2016 р.
      
№ 26, 11.04.2012 р.

“Сі бриз-2007” — це успіх не тільки національних ВМС, а й всієї України

Олександр ШТАЛТОВНИЙ,
 капітан 2 рангу,
 редактор відділу новин газети “Флот України”

 Саме таким був лейтмотив підсумкових виступів організаторів чергових спільних навчань ВМС ЗС України та ВМС США “Сі бриз-2007”, що з 9 по 22 липня проходили у північно-західній частині Чорного моря, в Миколаївській та Одеській областях. Аналізуючи проведену під час навчань роботу та висловлюючи побажання щодо підняття коефіцієнту корисної дії наступних маневрів серії, українські та американські офіцери зійшлися у тезі, що для досягнення належного рівня взаємосумісності при виконанні багатонаціональних миротворчих операцій військовослужбовцям багатьох країн необхідно продовжувати поновлювати свої навички, простіше кажучи, тренуватися взаємодіяти синхронно. І навчання серії “Сі бриз”, якраз-таки дозволяють здійснювати ці спільні тренування дуже ефективно.

 “СІ БРИЗ”
 БЕЗ ПРОТЕСТІВ —
 ЦЕ ВЖЕ І НЕ “СІ БРИЗ”?
 Перед тим, як перейти до суті зробленого на маневрах, зазначимо, що вони проходили на тлі тепер вже звичних з часу гучної “феодосійської мобілізації” антинатівських акцій. Правда, у порівнянні з кримськими, в Одесі ці акції не були такими масштабними. Річ у тім, що українці не такі дурні, як іноді про них вважають деякі одіозні політики, які для подолання трьохвідсоткового бар’єру на шляху до сесійної зали Верховної Ради України у будь-який спосіб, наприклад через відверту антинатівську брехню, намагались зачепитися за три прохідні відсотки голосів виборців. Одесити просто не дозволили маніпулювати собою.
 Будемо відвертими, у порівнянні з феодосійцями, в Одесі багато освічених людей, багато серйозних бізнесменів, а головне — громадян нашої Батьківщини, а не Радянського Союзу. В Одесі — багато вузів, держустанов та бізнесу. Це європейське місто, де люди, простіше кажучи, щоранку поспішають на роботу. Феодосія — це інше місто, з іншим ритмом життя. Це місто-курорт, де панують радянські традиції. Це місто, де місцеві мешканці живуть від сезону до сезону, мріючи про російського туриста, щоб здати йому на літо коштовне житло. Це місто, де бізнес розвивається на рівні шалманів з шашликами та на рівні насіння, просмаженого за “американською технологією”. І, безперечно, це чудове місто для постановки театралізованих антинатівських “вистав” за участю обурених беззубих бабусь та дідусів із сивиною у бороді та із бісом у ребрі. А ось в Одесі подібні вистави і пов’язані з ними інциденти привернули увагу не тільки нечисленної пересічної одеської публіки, а й правоохоронних органів теж. Це таки мало статися…
 Самі ж навчання були легітимними: 29 травня 2007 року Верховна Рада України схвалила рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України в 2007 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях.

 УЧАСНИКИ
 Від ВМС ЗС України у навчаннях взяли участь два десантні кораблі, два корвети, морський та рейдовий тральщики, медичний катер, рятувальний буксир, мале водолазне судно, морська авіація, а також тактична група морської піхоти, команда водолазів Центру пошукових та аварійно-рятувальних робіт, підрозділ окремого морського інженерного батальйону, рятувальна парашутно-десантна група та група офіцерів штабу керівництва навчаннями. У маневрах також взяли участь гелікоптери Сухопутних військ та Повітряних Сил ЗС України.
 З американського боку участь у “Сі бриз-2007” взяли есмінець “Дональд Кук”, група штабних офіцерів 6-го флоту ВМС США, рота морської піхоти“G” (Лос-Аламітос, Каліфорнія), взвод Сухопутних військ, моряки медичного батальйону із Сан-Дієго, літак Р-3 “Оріон”, а також група водолазів.
 ВМС Туреччини та Греції відрядили в Україну свої фрегати, тральщики та підводний човен (турецький). ВМС Грузії були представлені малим десантним кораблем та патрульним катером. Німці відрядили в Україну (на двох транспортних літаках) парашутний взвод, македонці, грузини та молдовани, відповідно, по одному сухопутному взводу, а латвійці, а також македонці — по одній групі водолазів.
 Загалом у навчаннях взяли участь близько двадцяти кораблів, катерів та суден, а також близько восьмисот військовослужбовців з чотирнадцяти країн світу. Місцем проведення маневрів було визначено Одеську та Миколаївську області, зокрема штаб Західної ВМБ ВМС, загальновійськовий полігон бойової підготовки Широкий Лан, два морські полігони, аеродром “Шкільний”, морські порти Одеса та “Південний”.
 Загальне керівництво “Сі бризом-2007” було покладено на першого заступника командувача ВМС ЗС України віце-адмірала Віктора Максимова. Начальником штабу керівництва навчаннями було призначено заступника командувача ВМС з бойової підготовки та військово-навчальних закладів контр-адмірала Віктора Носенка. З американського боку керівництво навчаннями здійснював представник командування 6-го флоту ВМС США капітан 1 рангу Чіп Уолтер.

 ДЛЯ ЧОГО ТРЕНУВАТИСЬ?
 Темою “Сі бризу-2007” було планування та проведення миротворчої операції з підтримання миру. Мета навчань — відпрацювання за міжнародними стандартами дій багатонаціональних штабів та сил під час здійснення ними вищеназваної миротворчої операції. Серед навчальних питань, що їх вирішували учасники маневрів, — відпрацювання внутрішніх штабних процедур та алгоритму планування типової миротворчої операції, відпрацювання управління багатонаціональними миротворчими силами, координація взаємодії між тактичними групами.
 Взагалі, будь-які навчання відбуваються на тлі певної зімітованої обстановки. Як правило, вона має миротворчу спрямованість, адже завдання миротворчих сил — забезпечити мир та стабільність у кризовому районі. Відповідно, в основі сценарію навчань “Сі бриз-2007” було оперативне реагування багатонаціонального миротворчого контингенту на ситуацію, що нібито склалася у віртуальній “Зеленій республіці”, в одній з двох провінцій якої, згідно із задумом навчань, стався етнічний конфлікт. На екстреному засіданні Ради Безпеки ООН було ухвалено резолюцію, згідно з якою у зоні конфлікту було потрібно провести миротворчу операцію. Під час її виконання миротворчий контингент був повинен припинити ескалацію вказаного конфлікту, роззброїти незаконні формування бунтівників, відновити роботу легітимних органів влади та забезпечити у державі правопорядок.

 НА БЕРЕЗІ
 Під час “Сі бризу”, висловлюючись лексикою комуністів, американський чобіт вкотре побував на українській землі! Цікаво, що нічого страшного, як нас залякували, не сталося. Навпаки, під час маневрів українські військовослужбовці як ніколи плідно потренувалися із заокеанськими партнерами, які, будемо відвертими, і без нас вміють добре воювати. Тож, ця взаємодія була потрібна у першу чергу українцям, які тільки готуються до майбутньої участі у багатонаціональних миротворчих операціях. І саме миротворча операція з підтримання миру стала кульмінацією минулих навчань.
 Щоб усвідомити навчальні цілі, що їх під час “Сі бризу-2007” відпрацьовували українські, американські, грузинські та македонські морські піхотинці, знов повернемося до суті маневрів. Виходячи з наведеного вище сценарію, головним завданням об’єднаного миротворчого контингенту було створення у “кризовому районі” зони безпеки, евакуація представників міжнародних організацій, доставка гуманітарних вантажів та надання медичної допомоги постраждалим. Власне, у цьому контексті і проводилися спільні навчання морських піхотинців.
 Тактико-спеціальні заняття з несення чергування на блокпостах, з організації патрулювання місцевості, з охорони транспортування гуманітарних вантажів, із захисту та супроводження конвоїв з мирним населенням, а також заняття зі стрілецькою зброєю щільним графіком наповнили будні військовослужбовців у чорних беретах та пісочних кепі, що тренувалися на загальновійськовому полігоні бойової підготовки Широкий Лан. Крім того, одним з ключових напрямків “польової” роботи було відпрацювання процедур з надання “постраждалим” первинної медичної допомоги та з їхньої подальшої евакуації до стаціонарних шпиталів.
 Тим часом на безлюдній Тендрівській косі проводились тренування амфібійних сил та об’єднаного підрозділу забезпечення висадки сил десанту. Річ у тім, що будь-яка миротворча операція, за всіма законами воєнного мистецтва, має розпочинатися з безпосереднього прибуття миротворців у “кризову зону”. І ось цей дуже складний епізод маневрів організатори цьогорічного “Сі бризу” вирішили відпрацювати окремо, до того ж на окремому, у даному випадку амфібійному, полігоні БП.
 Впродовж декади багатонаціональний десант тренувався виходити на узбережжя “проблемної” віртуальної республіки, а у фіналі навчань зробив це, як кажуть, на залік.
 Доставку сил на “Тендру” забезпечував ВДК “Костянтин Ольшанський”, СДК “Кіровоград”, грузинський ДК “Атія” та український десантний катер “Сватове”. Одночасно з морським десантом з чотирьох гелікоптерів армійської авіації на полігон висаджувався грузинський повітряний десант. А далі — по сценарію: взяття під контроль ділянки узбережжя “кризового району”, зачищення території, переслідування незаконних формувань бунтівників, їхнє знищення та забезпечення прибуття головних сил миротворчого контингенту. Далі — вже деталі. У чому ж головне?
 — Безпосередньому десантуванню на узбережжя передував дуже відповідальний етап планування операції, — прокоментував підготовку дій на Тендрівській косі командир амфібійної операції — начальник штабу багатонаціонального батальйону морської піхоти майор Андрій Андрей. — І ми багато чого при цьому плануванні в наших колег навчилися. В американців прийняття будь-якого рішення є колегіальним, коли, наприклад, комбату радять декілька його помічників по всіх напрямках дій підрозділу МП, чого ми собі дозволити не можемо. Власне, це і є та “J”-структура штабу батальйону, про яку все частіше говоримо. Ця система має очевидні переваги. Тому, я думаю, що з часом, від навчань до навчань, ми таки опануємо цю систему та вдосконалимо нашу роботу саме на штабному рівні, бо, підкреслюю, вся динаміка дій морських піхотинців готується саме планувальниками. І “Сі бриз” дозволив дуже інтенсивно потренувати цю ланку, не говорячи вже про безпосередні дії особового складу на місцевості…
 — “Сі бриз” видався цікавим. Це була дуже плідна взаємодія, — прокоментував спільні навчання заступник українського майора на час операції — командир роти морської піхоти “G” (Лос-Аламітос, Каліфорнія) майор Ендрю Монро. — По-перше, разом з українцями ми дійсно гарно все спланували. А по-друге, дуже впевнено реалізували заплановане на місцевості. Було важливо працювати пліч-о-пліч, відчуваючи підтримку наших українських партнерів. Це, власне, і є реальне співробітництво саме у миротворчому контексті. На маневрах ми всі розуміли, що робимо єдину справу, а якщо колись працюватимемо разом, то будемо добре один одного розуміти…
 Командування об’єднаною українсько-американською ротою морської піхоти здійснював старший лейтенант Олег Савінов. Саме його рота навесні цього року пройшла натівське оцінювання першого рівня (на предмет визначення рівня взаємосумісності із силами НАТО) у рамках діючої в Альянсі Концепції оперативних можливостей.
 — Безумовно, пройдене у квітні в Донузлаві допомогло нам впевнено взаємодіяти з іноземцями і під час одеських маневрів, — зазначив Олег Савінов. — Ми діяли за натівськими стандартами, і мені здається, що чим частіше ми будемо цими стандартами користуватися, тим легше нам буде взаємодіяти з нашими іноземними партнерами. Думаю, цей дуже інтенсивний рік у контексті нашої “міжнародної” підготовки додасть нам впевненості та досвіду. Адже перед нами стоять конкретні завдання щодо досягнення належного рівня взаємосумісності із силами Альянсу…
 І “Сі бриз-2007” продемонстрував ці досягнення на ділі. Наприклад, американці (разом з українцями) виходили “на плав” з борту десантного корабля на українських же бронетранспортерах та на плаваючому транспортері ПТС-2. Такого раніше не було. Як тут не пригадати, що рік тому у Данії наші “чорні берети” десантувалися з італійських подібних транспортерів. На “Тендрі” молдовани, македонці та грузини стрибали у воду з українського десантного катера “Сватове” та з грузинської “Атії”. А кілька років тому, на натівських навчаннях “Кооператив партнер-2003” та “Північне сяйво-2003”, українські морпіхи робили теж саме з грецьких, французьких та турецьких платформ LCU-2. Ось вона — універсальність. Втім ніхто у фізичному та технічному аспектах “амфібійної сумісності” українців і не сумнівався. Головне тут все ж таки — знання тактичних процедур управління підрозділами. І українські “марінс” їх рік за роком опановують.

 МЕДИЧНИЙ СЕГМЕНТ
 Одним з ключових напрямків “польової роботи”, що її в рамках багатонаціональних навчань “Сі бриз-2007” було проведено на загальновійськовому полігоні бойової підготовки Широкий Лан, стало відпрацювання процедур з надання первинної медичної допомоги.
 Нагадаємо, від ЗС України на Широкому Лані працювала ціла об’єднана медична команда. До її складу увійшли військовослужбовці медичної роти бригади берегової оборони ВМС, медичної служби батальйону морської піхоти, а також лікарська бригада військового медичного центру південного регіонального департаменту охорони здоров’я Міноборони України.
 Головним завданням українського медперсоналу на час навчань було отримання досвіду практичної взаємодії з американськими партнерами під час здійснення процедур надання первинної медичної допомоги безпосередньо у польових умовах.
 Разом з українськими військовими лікарями на полігоні працювали американські спеціалісти зі складу протишокового взводу 4-го медичного батальйону армії США (він базується у Сан-Дієго) під командуванням капітана 2 рангу Чарльза Брауна.
 Закамуфльовані медики з обох країн вчилися спільно… ні не лікувати (це роблять вже у тилу), а оперативно полегшувати стан постраждалих на “полі брані” та готувати “важких” хворих до евакуації гелікоптерами. За словами американських військових, розгортання похідного протишокового шпиталю відбувається не довше ніж за одну годину та згортається ще швидше: медичний батальйон має встигати за передовими підрозділами сил морської піхоти. Тому час на стабілізацію важкохворих не повинен перевищувати трьох годин.
 — По суті, це — перший рівень медичної допомоги, що ми її надаємо “пораненим” та “постраждалим” безпосередньо у полі, — розповів старший офіцер протишокового намету капітан 3 рангу Дагоберто Перес. — Спочатку ми робимо аналіз стану “поранених”: когось потрібно рятувати у першу чергу, хтось може зачекати кілька хвилин. Після необхідних ін’єкцій та процедур ми готуємо евакуацію важкохворих…
 До речі, ці евакуації на “Сі бризі-2007” проводилися реально, для чого неподалік медичного табору у цілодобовому чергуванні знаходився медичний МІ-8 з авіації Сухопутних військ ЗС України. Час від часу медичний “Хаммер” доставляв рольових гравців з бинтами на тілі на розташований неподалік гелікоптерний майданчик. Хлопців на ношах завантажували у “черево” гвинтокрилого “альбіноса” з червоним хрестом на борту, після чого гелікоптер піднімався у небо та відносив “постраждалих” у напрямку тилових шпиталів.
 — Систему найоперативнішої, по суті, польової медичної допомоги у медслужбі армії Сполучених Штатів Америки було введено у 1993 році, а саме під час першої воєнної кампанії в Іраку, — розповів головний медик “Сі бризу-2007” начальник лікувально-профілактичної групи — заступник начальника медичної служби командування ВМС ЗС України полковник медичної служби Ігор Зарайський. — Дослідження показали, що у сучасних умовах ведення бойових дій, коли війська стрімко просуваються вперед, медичні підрозділи тоді зберігатимуть належний рівень ефективності, коли не відстають від передових сил. Тобто питання — у мобільності. При цьому питання побутових умов відходить на другий план. Головне — збирання поранених, “сортування” на “важких” та “легких”, надання їм так званої стабілізаційної допомоги та організація евакуації у тил. Цікаво, що сам принцип оперативної меддопомоги не є винаходом. У далекому 1941-му радянські війська мали подібні підрозділи. Вони мали назву полковий медичний пункт. І ось з часом американці повернулися до тієї системи. Під час цих навчань наші спеціалісти могли попрацювати саме у такому — оперативному “польовому форматі”…
 — Нам дійсно було цікаво працювати з українськими спеціалістами, — додав капітан 3 рангу Дагоберто Перес. — Це була робота пліч-о-пліч. Український персонал є добре підготовленим. Ми розуміли один одного буквально з півслова. Тож, то був досвід спільної роботи, як і належить бути у багатонаціональному миротворчому підрозділі.

 У МОРІ
 Взаємодія між екіпажами кораблів почалася ще на етапі базової підготовки, що тривала протягом шести діб. Цей етап навчань містив щоденні брифінги, плануючі конференції, а також локальні тренування на кораблях. Командири кораблів та штурмани узгоджували плани дій у морі, операційні офіцери корегували порядок виконання епізодів, старпоми забезпечували проведення базових навчань. Як кажуть, по циркуляру всі екіпажі кораблів — учасників “Сі бризу” “прокрутили” показові навчання та провели брифінги, зокрема, з ведення боротьби за живучість, з проведення доглядових операцій, з виконання стрільбових вправ, з проведення повітряних (взаємодія з гелікоптерами палубного базування) та протичовнових операцій у морі, а також зі зв’язку.
 До речі, зв’язківцям робітки дісталося дуже багато. Треба було налагодити УКХ та КХ-тактичну мережу між кораблями та встановити систему
 Pc-to-Pc, що дозволила здійснити оперативний обмін необхідними електронними документами між кораблями, командирами тактичних груп та Об’єднаним операційним центром штабу навчань. Разом з американськими спеціалістами цю справу на високому рівні зробили два провідних зв’язківці ВМС капітани 2 рангу Вадим Кутигін та Дмитро Батурін. Як наслідок, зв’язок у морі був сталим. А це одна з головних складових такого поняття, як досягнення між кораблями багатонаціонального з’єднання належного рівня взаємосумісності.
 На практиці цю взаємосумісність досягали безпосередньо у морі. Всі кораблі були розподілені по тактичних групах (ТГ). Разом з флагманом навчань (та відповідно керівником першої тактичної групи кораблів) американським есмінцем “Дональд Кук” працювали два турецькі фрегати “Явуз” та “Кемальрейс”, грецький фрегат “Псара” та два українські корвети — “Придніпров’я” та “Тернопіль”.
 Завданням цієї ТГ було створення зони безпеки навколо “кризового району”, забезпечення дій амфібійних сил і недопущення доставки у цю зону зброї та інших нелегальних вантажів. Екіпажі висвітлювали надводну, підводну та повітряну обстановку, відпрацьовували протиповітряні, протичовнові заходи (був задіяний турецький човен “Анафарталар”), тренувалися передавати вантажі на ходу, проводили доглядові операції із суднами — порушниками віртуальної “зони ембарго” та взаємодіяли з морською авіацією.
 Незважаючи на те, що есмінець проекту “Arleigh Burke” буквально начинений сучасною зброєю (це корабель оперативно-стратегічного призначення, здатний здійснювати флотські операції, охорону авіаносних, амфібійних та різнорідних з’єднань, а також конвоїв забезпечення), у контексті завдань навчань “Сі бриз-2007” ця зброя практично не застосовувалася: американці прийшли в Україну не воювати, а забезпечувати безпеку у “кризовому районі”. Більш того тій тактичній групі на цих маневрах судилося попрацювати не тільки у навчальному, а й у справжньому форматі. Йдеться про ввідну, яка вже ввечері одного з днів морської фази маневрів поступила зі штабу навчань на борт “американця”. З Одеси повідомили, що згідно з інформацією, що надійшла від чергових порту Констанца, на якомусь ліберійському цивільному судні, що йшло до Румунії, пропала дівчина. Про неї нагадували лише знайдені на судні туфлі. Отримавши наказ зі штабу навчань, есмінець, два турецькі та грецький фрегати вирушили до району пошуку. На жаль, через потребу в дозаправленні українських, не таких великих за водотоннажністю, кораблів вони не змогли приєднатися до пошуково-рятувальної операції.
 “Четвірка” йшла 30 вузлів. Всі розуміли — треба поспішати. Але був вечір. Вранці ж пошуки було вирішено припинити: обставини були сильнішими за рятувальників. При цьому іноземці зробили все від них залежне. Цей епізод продемонстрував, що наші іноземні партнери приходять в Україну тренуватися саме за миротворчою та гуманітарною тематикою…
 Був у морі ще один незапланований випадок, в якому відзначилися і українські моряки. Ввечері першого дня морської фази з борту турецького “Явуза” поступив сигнал про отримання одним з турецьких матросів травми. Як з’ясувалося, хлопцю перебило руку корабельними дверми. Потрібна була евакуація з моря. Якраз ракетний корвет “Придніпров’я” планував повернення до Одеси для дозаправлення. Було вирішено доставити постраждалого моряка українським бортом. За сім годин український корвет був у порту. Далі все — за планом: швартування, карета швидкої, шпиталь. Загалом впоралися…
 Тим часом тральна група, до якої увійшли морський тральщик “Чернігів”, рейдовий тральщик “Генічеськ” та два турецькі тральщики “Фініке” і “Сіліфке”, також неподалік від “кризового району” займалась протимінною справою, а якщо точніше — траленням. А під час проведення десантного рейду на Тендрівську косу (ВДК “Костянтин Ольшанський”, СДК “Кіровоград” та грузинський ДК “Атія”) турецько-український “тихохідний квартет” здійснив проводку десантної групи за тралами.
 — Безумовно, ми аналізуємо рівень підготовки наших екіпажів, — коментує морську фазу “Сі бриз-2007” офіцер-координатор взаємодії штабу навчань з морським компонентом маневрів капітан 2 рангу Андрій Тюняєв. — Ті кораблі, що постійно працюють на міжнародному напряму, практикуються по натівських документах серії MTP/MXP/APP, вони і виглядають більш впевнено. Взагалі, навчання показали, що на сьогодні ми є добре підготовленим партнером: з нами можна плідно працювати і вже не треба навчати, як кажуть, з нуля. Так, американські моряки розуміють, що в них більше досвіду, але у той же час вони бачать і наш прогрес. Думаю, з часом, чим інтенсивніше ми тренуватимемось на міжнародному напрямку — тим скоріше ми “підтягнемо” рівень взаємосумісності наших кораблів.

 У ПОВІТРІ
 На “одеських” маневрах авіаційний компонент ВМС ЗС України був представлений літаками БЕ-12, гелікоптером КА-27ПЧ та військово-транспортним АН-26. Від авіації Сухопутних військ на навчання було відряджено чотири гелікоптери
 МІ-8, один МІ-24 та медичний МІ-8.
 Все авіаційне “Сі бризу-2007” “закрутилося” практично з першого дня навчань. Проведення пошуково-рятувальної операції, включаючи забезпечення роботи рятувальної парашутно-десантної групи морської авіаційної бригади ВМС, протичовнові епізоди, висвітлення надводної обстановки, тренування (за допомоги літаків) корабельних протиповітряних розрахунків, забезпечення стрибків німецьких парашутистів, тренування щодо підготовки до посадки на борт американського есмінця, а також майже щоденне забезпечення тренувань багатонаціонального повітряного десанту — ось узагальнена картина досить щільного графіку роботи українських військових льотчиків.
 — Головний підсумок зробленого — все, що було заплановано, а також все, що було перенесено через погіршення погодних умов, врешті-решт було виконано, — розповідає майор Ігор Комаров, який під час навчань відповідав за всі польоти української авіації та за організацію взаємодії під час забезпечення польотів німецьких та американського літаків. — Ми все грамотно спланували та, відповідно, реалізували. Авіація літала щодня. Був день, коли у повітрі в одному районі знаходилися одразу три літальні апарати. Правильно здійснивши так зване ешелонування, ми розвели ці літаки та гелікоптери по висотах та, взаємодіючи з Одеським районним центром управління повітряним рухом, виконали поставлені на той день завдання. Зі всією відповідальністю я можу сказати, що українська авіація на цих навчання відпрацювала просто здорово.
 За словами офіцера, дуже плідною під час “Сі бризу-2007” була взаємодія екіпажу українського гелікоптера палубного базування з морськими авіаторами есмінця 6-го флоту ВМС США “Дональд Кук”. По-перше, члени нашого екіпажу заздалегідь, ще в Одесі, побували на борту “американця”, образно кажучи, помацали палубу руками, вивчили особливості її конфігурації. По-друге, українці поспілкувалися з “палубним персоналом”, побували у корабельному пункті управління авіацією. Після цього, вже у морі, КА-27-й таки відпрацював з есмінцем елементи посадки на іноземну палубу.
 — Це дуже важливий для нас елемент, і перш за все у контексті участі наступного року фрегата “Гетьман Сагайдачний” в операції НАТО “Активні зусилля”, — продовжив майор Ігор Комаров. — Я спілкувався з командиром есмінця капітаном 2 рангу Білом Паркером. Побачивши роботу нашого екіпажу та знаючи, що нам таки бракує практики, він не стримував своїх емоцій: “Як вони дуже впевнено пілотують гелікоптер!”. Знаючи, наскільки прискіпливо американці ставляться до заходів безпеки, я знав, що американський командир сказав це щиро…
 — “Сі бриз” пройшов недаремно, — підсумував командир авіаційної бригади ВМС полковник Володимир Хоменко. — Ми “обкатали” молоді екіпажі. Хлопці здобули певний досвід. У радіомережі працювали англійською, дотримуючись стандартів, прийнятих в Альянсі. Загалом наше головне завдання — літати регулярно. Тут має бути системний підхід, щоб не втратити навички. На “Сі бризі” ж ми їх тільки здобули. І це добре. Але це лише етап у багатогранній підготовці до участі наших льотчиків у середземноморській операції…
 Політали на навчаннях і два БЕ-12 з ескадрильї майора Олега Литовського. Перший літак пілотував він сам. Другий — майор Олексій Ісаченко.
 — Попрацювали добре, — каже командир ескадрильї. — Занурену субмарину “у полі зору” тримали майже годину. Також попрактикувалися висвітлювати надводну обстановку та потренували корабельні ППО-розрахунки. Хлопці задоволені. Ми дійсно діяли за призначенням. Це добра практика. Якщо відверто, буде, що пригадати. Частіше б так…
 Добре попрацював на цих навчаннях і екіпаж флотської “ганнушки”. І стрибки з парашутом АН-26 забезпечував, і рятувальну операцію у морі теж. Політали багато. Власне, як і належить. Адже взимку, нагадаємо, літак пройшов заводську модернізацію. Загалом, літати йому і літати. І літають же!

 ПІД ВОДОЮ
 Одним з важливих сегментів нещодавно проведених в Україні міжнародних навчань “Сі бриз-2007” була водолазна підготовка. Впродовж двох тижнів спочатку у Західній ВМБ ВМС, а потім і безпосередньо на зовнішньому рейді Одеси дайвери з чотирьох країн (Македонії, Латвії, США та України) навчалися разом діяти під водою…
 — На “Сі бриз-2007” ми привезли добре відоме у світі водолазне спорядження МК-21, — розповів операційний офіцер водолазного синдикату навчань капітан 2 рангу Даніелс Дагліо. — Водолазні процедури теж є стандартними для дайверів по всьому світу. Тож, наше завдання — досягнення належного рівня взаємосумісності під час спільного виконання робіт під водою…
 — Ви бачите, що світ об’єднується у протистоянні різноманітним загрозам. Рятувальна справа об’єднує у тому числі і водолазів з багатьох країн, — роз’яснює потребу у міжнародній водолазній кооперації головний інженер — водолазний спеціаліст Центру пошукових та аварійно-рятувальних робіт ВМС (ЦПАРР) капітан 3 рангу Олександр Коротун. — Всім добре відомі останні операції з рятування підводних апаратів, що потерпають. Сьогодні стало нормою, що під час рятувальних операцій пліч-о-пліч працюють водолази з різних країн. В разі виникнення екстрених ситуацій іноземні партнери, як правило, дуже оперативно пропонують свою допомогу. У свою чергу і ми, в разі потреби, маємо бути готовими прийти на допомогу нашим партнерам. А для цього ми маємо бути, так би мовити, технічно та процедурно сумісними з іноземцями. У цьому контексті навчання “Сі бриз-2007” є одним з етапів досягнення цієї сумісності…
 Офіцер розповів, що метою участі українських військових водолазів у маневрах було навчитися правильно використовувати іноземне водолазне обладнання, яке, як передбачається, наприкінці поточного року має поступити на озброєння українських ВМС.
 — Наш ЦПАРР чекає на три комплекти водолазного спорядження МК-21, — продовжив капітан 3 рангу Олександр Коротун. — Нагадаю, після того, як командуванням ВМС було поставлено завдання щодо визначення найоптимальнішого для українських водолазів нового спорядження, впродовж декількох міжнародних навчань ми з’ясовували це питання. З американськими водолазами ми працювали на навчаннях “Медик-рятівник”, яке у 2004 році проводилось в Естонії, а у 2005-му — у Грузії. Тоді нас зацікавив комплект МК-21. Чому? Це найсучасніше спорядження, більш легке, зручне, безпечне. Воно стоїть на озброєнні у ВМС провідних країн світу. Якщо стисло, це — визнаний у світі стандарт. Тож, наш вибір обгрунтований. Тепер ми навчаємося у цьому спорядженні працювати…
 За словами головного інженера ЦПАРР, на жаль, вітчизняного обладнання такого класу не існує. Радянське обладнання розроблялося дуже давно. А добре відомий символ водолазної справи — “триболтовка” винахідниками замислювалася ще 130 років тому. В американців цей невід’ємний атрибут книжок Жуля Верна стоїть у музеях, у нас же він — і досі на озброєнні. Він не є поганим: за його допомоги врятовано багато людей. Але це вже застаріле спорядження. Світ розвивається. Цікаво, що на МК-21 поступово переходять і російські водолази. До речі, на “Курську” російські водолази працювали, у тому числі й у цьому спорядженні.
 Після базових занурень, водолази з чотирьох країн продовжили свою роботу на зовнішньому рейді Одеси, де, працюючи вже з борту рятувального буксира “Кременець”, відпрацювали декілька спеціальних сценаріїв, зокрема, щодо пошуку та обстеження гелікоптера, який нібито зазнав аварії і впав у море, та щодо проведення ремонтних робіт з відновлення нібито пошкодженого підводного кабелю. Для цього водолази навчались користуватися підводним гідравлічним інструментом, що дозволяє виконувати весь спектр спеціальних робіт під водою. Це може бути й очищення підводної частини корпусу кораблів та суден, і ремонтні роботи нижче ватерлінії корабля, і відновлювальні роботи причального фронту, і проведення очистки акваторії портів від небезпечних об’єктів.

 ПІДСУМКИ ЗРОБЛЕНОГО
 Підсумовуючи досягнення українсько-американських маневрів, співдиректор навчань — представник командування 6-го флоту ВМС США капітан 1 рангу Чіп Уолтер зазначив, що “Сі бриз-2007” чітко продемонстрував, що США і країни-партнери готові підтримувати регіональну стабільність і безпеку на морі.
 — Під час цих навчань моряки у буквальному сенсі ступали на палуби кораблів — учасників маневрів та ознайомились з міжнародними тактичними процедурами, — зазначив офіцер. — Я переконаний, що, коли наші моряки зустрінуться у майбутньому для проведення спільних миротворчих чи гуманітарних операцій або для протидії незаконному переправленню зброї, наркотиків, торгівлі людьми у якомусь регіоні, вони краще вмітимуть працювати один з одним. У підсумку ми досягли реального успіху.
 Як зазначив під час однієї з присвячених маневрам прес-конференцій директор програм морського партнерства командування ВМС США в Європі контр-адмірал Роберт Кларк, американська сторона бачить позитивні зрушення, які впродовж останніх років відбуваються у ВМС ЗС України. На переконання досвідченого адмірала, свій внесок в інтенсифікацію бойової підготовки українського флоту вносять, у тому числі, і навчання серії “Сі бриз”, які, до речі, є відкритими і для інших партнерів.
 За словами командувача 6-го флоту ВМС США віце-адмірала Джона Стаффлбіма, який, щоб ознайомитися із ходом проведення навчань, особисто прилетів до Одеси, Україна досягла значних успіхів у просуванні до західної спільноти.
 — У цьому контексті наші спільні навчання — це ще один напрямок багатогранної взаємодії, що наближає нас один до одного, — зазначив американський адмірал. — Я вважаю, що навчання серії “Сі бриз” — це чудова нагода співпрацювати на благо миру та стабільності у Чорному морі. Особисто я розглядаю проведення цих навчань як сильний та позитивний сигнал щодо готовності наших флотів у майбутньому разом співпрацювати в Європі. І ми докладемо всіх залежних від нас зусиль для того, щоб наші стосунки стали ще більш міцними…
 У свою чергу, командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Тенюх, дякуючи своєму американському колезі під час офіційного прийому на борту флагманського корабля маневрів есмінця “Дональд Кук”, торкнувся історії навчань серії “Сі бриз” та перейшов до конкретних результатів двостороннього співробітництва у військово-морській сфері.
 — Десять років тому ми провели перший “Сі бриз”. З кожним роком завдання цих навчань ускладнювались, — наголосив командувач українських ВМС. — “Сі бриз-2007” є найпотужнішим зі всіх маневрів, що проводилися до цього часу. Ці навчання свідчать про те, що Україна послідовно бере участь у всіх заходах, які проводяться у рамках програми “Партнерство заради миру” та за програмами, що їх із залученням країн-партнерів проводить організація Північноатлантичного договору. Як відомо, Україна приєдналася до операції НАТО з виявлення та попередження терористичних дій “Активні зусилля”. Першим в цій операції взяв участь наш корвет “Тернопіль”. Його екіпаж успішно впорався з поставленими завданнями. Зараз для участі в цій операції ми готуємо наступні кораблі. У цьому контексті проведення навчань “Сі бриз-2007” є свідченням того, що ми послідовно готуємося до спільної миротворчої роботи у повітрі, у морі та на березі…
 Найголовнішим же результатом цих навчань, на думку командувача ВМС, є те, що вони проведені, як він сказав, на високопрофесійному рівні. За словами українського адмірала, Україна вчергове продемонструвала своє прагнення бути цивілізованою державою, а також спроможність ефективно виконувати взяті на себе зобов’язання у сфері забезпечення міжнародної безпеки.
 Залишається сподіватися, що навіть за наявності гострої політичної боротьби здоровий глузд в українських депутатів все ж перемагатиме. І тоді українські військовослужбовці таки матимуть можливість підтримувати свою боєздатність шляхом участі у щорічних міжнародних навчаннях, подібних “Сі бризу”.

 Фото автора

 Навчання серії “Сі бриз”

 Вони замислювались як низка спільних маневрів ВМС України та США в дусі програми “Партнерство заради миру”. Перші навчання, які були проведені у 1997 році (23 — 31 серпня, Донузлав), по суті стали своєрідним прологом до системної підготовки українських ВМС щодо досягнення ними належного рівня взаємосумісності із силами країн НАТО.
 “Сі бриз-1998” (25 жовтня — 4 листопада) були проведені вже в Одесі.
 У 1999 році (8 — 16 грудня, Одеса) навчання були дещо трансформовані: вони набули статусу комп’ютерного КШН.
 “Сі бриз-2001” (5 — 16 липня) мали вже рівень оперативно-тактичних маневрів. Iхня головна відмінність від попередніх навчань — використання у штабних процедурах посібника з оперативної підготовки ЗС США (Joint Task Force Planning Guidance and Procedures), який передбачає роботу об’єднаного штабу по так званій “J”-структурі.
 “Сі бриз-2002” (3 — 15 червня) відбувся у Середземному морі (неподалік о. Сицилія, Італія), де три українські кораблі взаємодіяли з американським есмінцем “Рузвельт”. Були роки, коли „Сі бриз” не п
Версія для друку

Для додавання коментарів, будь ласка, авторизуйтесь.

Логін:
Пароль:
Якщо Ви ще не зареєстровані, пройдіть миттєву реєстрацію
Архів